Весна в гостях у казки

Прийшла Весна

Календарна зима вже позаду, але люта сива баба не хоче поступатися своїм місцем господині молоденькій зеленоокій красуні Весні, хоча та вже рушила в дорогу до будиночка володаря землі.
Та хитра Зима то заморозить річку, то засипле снігом поле, то інеєм у парку дерева покриє.
Ніяк не хоче здаватися.
От тільки молода та гожа Весна не зупиняється, а впевнено прямує вперед.
Де ступить - там сніг розтане, де рукою по гілочці проведе - відразу бруньки з'являються, а засміється - пташки прилітають, вертаючись.
Бачачи таку силу, вперта Зима розлютилась ще більше. Вона покликала на допомогу Північний Вітер і Мороз. Може їм пощастить зупинити Весну.
Та не тут то було. Північний Вітер під теплом Весни перетворився у легкий вітерець, а Мороз просто зник.
Ось тут вже найстарша сестра перестала лютувати і почала речі збирати.
Скриню з вітрами поклала з самого низу, бо у Весни є свої вітри, меншу, зі снігом, поклала збоку себе - по дорозі непомітно посипати буде, а на мішок з важкими сніговими хмарами сама сіла.
Так і рушили сани з Зимою додому.
А красуня Весна раділа своєму господарюванню на землі. У неї так багато роботи - треба і рештки снігу прибрати, і матінку-землю розбудити, прикрасити її по-святковому.
Зеленоока наймолодша сестра навіть відпочивати не захотіла - відразу до роботи взялася.
І всюди, де ступала її нога, виростали підсніжники.

Як Бурулька в Струмочку купалася

Того року зима була затяжною.
Лісові звірята вже не знали, чи радіти відлизі, коли з гілок додолу падають краплинки, чи чекати наступних морозів вслід за хурделицею.
на галявині посеред лісу, поруч з крихітним Струмочком, що завзято пробивався з-під землі, а зимою навіть не замерзав, лісники зробили годівницю для косуль та оленів.
Іноді туди й лосі забігали підкріпитись.
Хоча дерев'яний дашок і заносило снігом, духмяну травичку можна було і в морози їсти, від вітру годівницю рятувала міцна стіна з одного боку.
Але наступила відлига, і з даху потекла водичка.
Кілька краплинок приєднались до струмочка і понеслися вдаль.
Та сонечко сховалось, а морозець перетворив талий сніг на бурульку.
І з кожним днем вона поки що росла й росла.
Поки один з гостей годівниці не зачепив її рогом, відколовши кінчик.
Той впав у струмок, але сонна вечірня водичка так і залишила його біля берега.
Сонечко сховалось за верхівки дерев, і бурулька заснула.
А вранці вона вже не бачила свого кінчика у струмочку.
Зате яскраве сонечко скотило спочатку кілька крапельок води по бурульці, а потім і саму її підтопило, що та впала.
Прямо в струмочок.
Водичка її підхопила, і час від часу стукаючи то в один, то в інший берег, понесла за собою.
Маленькі крижинки залишалисьь і на мерзлій землі, і на гострих камінцях, але Бурулька пливла далі, спостерігаючи за білою хмаркою-пером, що бігла наввипередки зі Струмочком, за зеленою хвоєю сосон, що час від часу затуляла сонце.
Навіть руду білочку побачила, яка саме снідала на беріжку, і зайчика, який намагався Струмочок перестрибнути.
Та ось Бурулька зачепилась за корінь могутнього дуба, і розкололась на багато-багато крихітних крижинок, які Струмок поніс далі.
І лише крапельки води бачили перші зелені травинки й тендітні квіточки підсніжників.
Весна прийшла!

Сміливі квіточки

А на дворі ще була зима.
От лише сили її вже майже покинули, тому хитра сива бабця тільки інколи посипала снігом і морозила птахів та звіряток.
А в той час у землі, майже біля самої поверхні квіти вистроїлися в чергу, хто за ким буде рости.
Та от лихо. Ніхто не хотів бути першим. Всі боялися, що Зима заморозить.
Аж ось, з якогось далекого куточка вийшла маленька біленька квіточка.
- Я піду, - мовила вона.
- Та ти ж така маленька і тендітна. Зима ж тебе заморозить! - закричали всі довкола.
- Я сильна, все буде добре, - відказала та.
А потім підійшла ще одна - блакитна.
- А за тобою і я піду, - мовив пролісок підсніжнику, а це були саме вони.
Підсніжник попрямував до поверхні землі.
Там ще подекуди лежав сніг. Саме з такої кучугури і з'явилися зелені листочки підсніжника.
Глянувши на це тендітне стебло, Зима зрозуміла, що вона програла. У неї навіть не вистачило духу заморозити цю сміливу квіточку.
А слід за нею майже відразу ж проріс і пролісок.
Це було на світанку.
Тому, коли прокинулися дітлахи і зібралися на вулиці, їх чекало маленьке диво - дві сміливі квіточки.
- Ура, весна прийшла! - закричали діти і почали співати веснянки.
А з неба весело посміхалось сонечко, воно якраз зігрівало землю, щоб зеленоока весна краще впоралась з пробудженням природи.
Народження веселки
Було це дуже-дуже давно. Земля летіла собі у чорному-пречорному Космосі і радувала всіх своєю дивною і неповторною красою, бо поміж усіма іншими вона світилась голубим сяйвом. Зорі та інші планети теж всі світились, кожна по-своєму, але такої чарівної у тутешніх сузір’ях більше не було. Крім того, що вона була несказанно гарна, Земля зачаровувала всіх ще одним дивом: на ній жили рослини і тварини. І це так вражало, що всі з великим захопленням і любов’ю дивились на Землю, навіть трошечки по-доброму заздрили їй. А вона усміхалась до всіх веселими, дивовижними квітами і співала. Так-так, всі зорі і всі планети співають, але теж кожна по-своєму. Земля співала дуже гарно, бо вона давала життя всім, хто був на ній. Летіла і співала. А їй підспівували люди, які теж жили на планеті, завзято працювали, створювали міста і села. Одним словом, це була чарівна, дивна, казкова і дуже загадкова планета. Вона добре знала свою дорогу навколо Сонця і літала та й літала по ній, кожного дня чемно вітаючись до Сонечка.
І Сонечко дуже любило свою чарівну донечку Землю. Воно зігрівало її своїм теплом, ніжно пригортало, давало живе світло, щоб вона ставала ще кращою. А вночі, коли Сонечко лягало спати, на Землю дивились Зорі і милувались. Кожна Зірочка хотіла послати до неї свій промінець-подарунок, бо всі її дуже любили.
Ось так і жила Земля серед Зірок і Планет біля свого батька-Сонечка. І все так би і було до цього дня, як завжди, якби не трапилась на Землі велика біда...
А все почалось з того, що злий космічний чаклун пролітав якось мимо неї і, як угледів її неповторну красу, очам своїм не повірив і хотів захопити Землю, щоб володіти нею і творити чорні діла. Він летів на Хвостатій Кометі і вже скерував її на Землю, бо ж побачив на ній такі дива, що аж серце йому зайшлося. Від заздрощів він вирішив загубити цю красу і всіх, хто гам ходить, повзає, плаває чи літає, а ще росте і процвітає. Та Сонечко відштовхнуло Хвостату Комету так далеко, щоб вона і не повернулась ніколи. Тоді злий Чаклун почав від злості кидати на Землю величезні куски льоду, які брав з хвоста комети, а лід перетворювався на чорні важкі хмари. Мокрі хмари-страховиська закутали всю Землю — стало темно, і почав лити день і ніч сірий і холодний дощ. Стало мокро, холодно, річки переповнились водою, вода залила все навколо. Земля гірко плакала і посіріла від горя...
А в цей час у Сонечка народився тоненький і дуже веселий непосида -Промінець. Він жив разом з усіма іншими у великому світлому палаці. Там він навчався, грався зі своїми братиками, але у нього була одна заповітна мрія. Він дуже хотів швидше вирватись на поверхню Сонечка і побачити чарівну Землю, про яку так багато чув оповідань та казок. А ще промінець хотів полетіти до цієї дивної планети і все побачити самому. Він мріяв присвятити себе їй! Але у Промінця в палаці була своя робота, яку він зобов’язаний був виконувати, бо ж одні Промінці варили золото, інші робили пару, з якої колись буде каміння. А ті, хто летів у Космос, ніколи більше не поверталися назад до Сонечка. Промінець помішував разом з іншими великою ложкою золото, що варилось у казані і мріяв про Землю. Аж раптом його покликали на поверхню! Промінець так зрадів, що аж ложку втопив у казані і стрімголов помчав нагору.
І тут він побачив таке, що навіть у найкращих снах не бачив. Його рідне Сонечко було золоте-золоте!
Ось для чого вони варять золото! — подумав Промінець.
А Космос був чорний-пречорний, і в ньому блищали жовті, червоні, білі Зорі. І раптом він побачив чарівну Землю. Вона була... Вона була зовсім і не голуба, а сіра... І гірко плакала...
Тепер Промінець зрозумів, чого його покликали нагору. Він помчить до своєї мрії і врятує її. Він поверне дорогій казковій Планеті її блиск, колір, її пісню. Промінець стартував і зі швидкістю світла полетів до Землі. Всього за 8 хвилин він долетів до улюбленої Планети і почав велику битву з чорними хмарами, які щільно обступили Землю і не пропускали його. Та хоробрий світлий Промінець мав гостру зброю і рубав та рубав потворні та химерні страховиська. Вони гриміли страшним громом, гуркотіли і громадились одна на одну, та не могли встояти перед мужністю і сміливістю промінця. Він виблискував гострою зброєю і прочищав дорогу для Сонечка, проганяв, розтоплював чорні хмари, а вони обурено і важко відповзали і десь далеко за обрієм зникали, ніби хтось їх ковтав.
І глянуло на Землю ясне Сонечко, пригорнуло, обняло, зігріло її. І засвітилась Земля голубим сяйвом, усміхнулась привітно і радісно.
А світлий Промінець гнав і гнав від Землі страшні чорні хмари. Він дуже стомився, став зовсім тонесенький, але не зупинявся. Та раптом налетів він на великі краплі води і ... переломився в них, зовсім знесилений...
Ні-ні, ви не подумайте, він не загинув, зовсім ні! Його добре і світле сердечко засвітилось дивними кольорами і на все небо виріс над Землею чарівний кольоровий міст, обійняв всю Землю з кінця в кінець, і сміявся, і світився, вигравав червоним, оранжевим, жовтим, зеленим, голубим, синім, фіолетовим кольором. Він кликав усіх пройтися по ньому у чарівну країну мрій!
Всі Зорі і Планети здивовано дивились на це диво і раділи, що Земля знову щаслива і весела, що вона знову виграє голубим сяйвом. А вона стала ще кращою, ніж була. І заспівала весело і радісно. А люди, які були на ній, зачаровано дивились на казковий міст, зраділи, всім стало легко, весело. Вони сміялись, дякували Сонечку за тепло і світло, за ласку і любов. А світлому Промінцю дякували за сміливість і за це велике диво, яке вигравало сімома кольорами. І назвали люди чарівний міст над Землею Веселкою!
Світлий Промінець сповістив усіх через Веселку, що більше ніколи космічний Чаклун не затулить Землю чорними хмарами, бо Хвостату Комету, на якій він живе, Сонечко відкинуло далеко-далеко у космічні далі, і не вернутись йому сюди ніколи!
А Промінець тепер завжди стоїть на сторожі щастя. Він час від часу розвішує у небі кольорові мости, щоб люди знали, що він завжди з нами. А його чарівні Веселки сповіщають нам, що у погоді стануться деякі зміни.
Той, хто вміє спостерігати, може зміни прочитати по веселих кольорах і по тому місцю, де з’являється Веселка.
А ще по чарівних Веселкових мостах ходить казка. Вона запрошує до себе всіх мрійників і сміливців.

    Квіти - вічні супутники нашого життя. Палахкотять біля вікон українських осель золотим сяйвом мальви і жоржини, чорнобривці й маки, буяють нагідки, троянди, дзвіночки, айстри.

    Квіти, як і музика, створюють піднесений настрій, надихають на творчість. На хвилину замисліться: що вам відомо про окремих представників квіткового братства рідної природи, про квіти наших лук, лісів, полів, клумб. Ми допоможемо краще пізнати їх, щоб викликати ще більшу шану, любов до квітів, сприяти бережливому ставленню до рослин, рідної природи.

    У березні, коли вже земля пробудилася від зимового сну, в лісі трапляється побачити таку картину: ніби клаптики блакитного весняного неба впали на землю і серед голого віття лісових дерев та чагарів синіють. Це квітує провісник весни - пролісок.

      1 учень:                     Я - перша квіточка весни.

Я - пролісковий цвіт.

Я пережив зимові сни

І знов родивсь на світ.

                                 У мене очі голубі,

Такі, як неба синь.

Росту між кленів, між дубів,

Люблю і сонце, й тінь.

                         Зелені рученьки мої

Листочками живуть.

Я полюбив ліси й гаї,

Живу я здавна тут.

                                 І вірю: люблять всі мене

Як весну золоту.

Бо знають, що зима мине,

Коли я зацвіту.

 Квіти під нашим захистом

   Коли мова йде про букети, то давайте скажемо відверто, що ніхто не проти лісових чи лугових квітів, ніжного букетика з них на підвіконнику в банці чи у вазі на столі. Але… В усьому потрібно знати міру і смак.

   Міра! Смак ? Скільки чудових квітів нам дарує весна! Усі вони так і просяться в букет! Але якщо бездумно скласти з них букет, він швидко зів’яне, і ви просто викинете його на смітник. Пам’ятайте, що все менше і менше на лугах, у лісі, на полях залишається красивих квітів. І все це з милості її величності людини. А чи звертали ви увагу на те, що лісові та лугові квіти в букетах дуже швидко в’януть ? Тож якщо вам подобаються польові, лугові, лісові квіти – милуйтеся ними на природі. Отримуйте насолоду від їх краси і ніжності. І пам’ятайте, що збір рослин, що занесені до Червоної книги, заборонений.

 Червона книга

   Це книга незвичайна. Вона ніби звертається до людей зі словами: «Зупиніться! Подумайте, що ви робите і до чого це призведе!». Вона ніби попереджає кожного, хто візьме її до рук, що необхідно звернути увагу на ті види риб, рослин й інших організмів, які занесені до неї. Вони є рідкісними, а деякі перебувають на межі вимирання.

   Рослини і тварини, занесені до Червоної книги України охороняються завжди, і їх не можна зменшувати. На «червоних» сторінках Червоної книги України налічується вже понад 200 видів рослин та майже 200 видів тварин які є рідкісними або перебувають під загрозою знищення.

Легенда про підсніжник

   1 учень: Коли перші люди були вигнані з раю, на землі йшов сніг. Єва дуже замерзла. Щоб її зігріти і подати надію на кращі часи, декілька ажурних сніжинок перетворились на ніжні квіти підсніжника – провісники тепла, символ сподівань на краще майбутнє.

Легенда про первоцвіт

Одного разу, спустившись на землю, небесна принцеса Ельф зустріла вродливого юнака і палко покохала його. Ельф не послухала богів, не покинула коханого і не повернулась назад на небо. Гнів покровителя упав на неї. Боги перетворили непокірну принцесу на анемону дібровну, а її коханого  - на первоцвіт весняний.

1. У промінцях сонця ніжних
2. Край веселого струмка

Білий росяний підсніжник

Раптом блиснув з-під листка.

2. Рядком рівненько, як намисто,

Висять на ніжному стеблі

- (конвалії) широке листя

А квіти – дзвоники малі.

3. Весна війнула все крилом,

Птахи співають голосно,

А на узліссі за селом

З’явились перші . . .(проліски)

4. Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила.

Уквітчала її рястом

Барвінком укрила.

5. Ростуть вони в садах, ярах, у балках

Низенькі квіточки в імлі.

Це фіолетові фіалки

Красуні нашої землі.

    

     Синю квіточку весняну            Фарби й олівці дістану

     Я не буду рвати.                        Й буду малювати.

     Намалюю квітку ніжну,            І матуся радо візьме

     Стебельце зелене,                      Пролісок від мене.

                                                                               

     

  Не слід забувати, що серед зірваних вами волошок, гвоздик, дзвіночків, лілій, первоцвіту, підсніжників, тюльпанів, можуть бути представники видів, занесених до Червоної книги. Тож не спішіть протягати руку за кожною гарною рослиною. Краще помилуйтесь нею і залишіть її квітувати, хай помилує погляд і порадує зір інших.